Виховна робота

Свято «МОЯ  ЗЕМЛЯ  -  УКРАЇНА»  

Добрий день усім, хто в залі!

Гості, друзі, вчителі,

Учні старші і малята,

Вас вітаєм від душі!

 Добрий день вам, люди добрі,

Щиро просим до господи.

Раді вас у нас вітати,

Щастя та добра бажати!

Вчитель. Любі діти, шановні гості, ми раді зустрічі з вами.  Сьогодні ми з вами поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини — Батьківщину. Її героїчне минуле і сучасне, її солов’їну мову та чарівну природу, народні звичаї та традиції.

Моя Батьківщина — це вишеньки цвіт
І верби над ставом, й калина.
Моя Батьківщина — це мрії політ,
Це рідна моя Україна!

Моя Батьківщина — це наша сім’я.
Затишний куточок і хата.
Це мама, татусь, бабця, дідусь і я,
Всі рідні і друзів багато.

Моя Батьківщина — це злагода й мир
Та небо бездонне й чудове.
Це пісня чарівна, що лине до зір,
Й дитинство моє світанкове.

Моя Батьківщина — ліси і поля.
Від них в нас і радість, і сила.
Це та найсвятіша і рідна земля.
Що кожного з нас народила.

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краї.

Є багато пташок голосних,

Любі, милі нам співи пташині,

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідному краї.

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину 

Серед інших країн лиш одна –

Дорога нам усім Україна!

Мій край чудовий – Україна!

Тут народилась ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі.

Звідсіль веде дорога в світ.

І найдорожча рідна мова

Джерельцем радісно дзвенить,

І мила пісня колискова.

Чумацький шлях кудись зорить…

Усе найкраще і єдине,

І радощі всі, і жалі…

Мій рідний краю, Україно!

Найкраще місце на землі!

Сьогодні ми зібралися,

Щоб дива квіт квітчати,

Щоб всім вам розказати

Про Україну-матір.

Є край, де найкращі у світі пісні,

І цвітом чарує калина,

Де сонечко вперше всміхнулось тобі,

Це дім твій-твоя Україна.

      Україна – це наша земля, наша країна зі славною багатовіковою історією народу, який протягом багатьох віків боровся за свободу й незалежність.

       Україна – це велика незалежна держава в Європі.

       Україна – це рідна мова, чарівна пісня, чудові народні традиції, мальовнича природа, талановитий народ.

     Наш рідний край великий і гарний. Це майже одинадцята частина поверхні Європи. Треба йти три з половиною місяці, щоби пройти цей простір від заходу на схід.

     Гарний наш рідний край, бо має і високі гори, вкриті зеленими лісами, і великі, швидкі ріки, і широкі урожайні поля, і квітучі луги, і все, чого лиш душа забажає.

      Кожна людина завжди з великою любов’ю  згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, де відкрився для неї казковий дивосвіт. То її затишна батьківська оселя, родинне вогнище, маленька батьківщина.

      У кожного з вас теж є дім, де живете ви, ваші мама, тато, бабуся, дідусь, ваші братики й сестрички. Маленькі батьківщини кожного разом утворюють нашу велику державу Україну.

      Щасливі ми, що народилися на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші діди та прадіди, тут живуть наші батьки, тут коріння роду українського.

Україна -  рідний  мій  край

Від  Кавказу  по  Карпати,

І  веселий, і  вільний,

І  великий, і  багатий.

Де  є  в  світі  кращі  ріки

Як  Дністер, Дніпро – Славута?

Хто  покине  їх  навіки,

Тому  в  серці  вічна  смута.

Де  ясніше  сонце  світить,

Де  гарніше  зорі  сяють?

Де  ж  солодше  пахнуть  квіти -

Як  у  нашім  любім  краю!

Моя Україно!

На росах, на водах, на всіх переходах

Курличеш мені в журавлиних  ключах.

Моя Україно, родина-країно,

Ясні небеса в материнських очах.

                

Я чую твій голос,

Пшеничний твій колос.

І душу мені засіває зерно.

Моя Україно, колиско-калино,                

Пізнати тебе мені щастя дано                 .

               

             

Учитель: Кожна країна світу обов’язково має свої символи. Кольори символів давали народу любов  до природи,  яку він бачив сам у жовтому і лазуровому  кольорі: золотистий степ, синє небо, синє море,  ріки з жовтим очеретом  і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

Символіка – своєрідна візитна картка  країни, вона ніби  представляє її, підтверджує своє існування. З глибини віків  дійшла  до нас ось така легенда.

(На сцені з 'являється мати-Україна і троє синів)

Давно-давно жила жінка і було у неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю. Готові були віддати за неї своє життя.

Син 1. Мамо, піду я межи люди, подивлюся світ.

Україна. Ну, що ж, сину, іди, та пам'ятай рідну домівку, а на згадку візьми золоту корону, з трьома промінцями. Хай в далекому краї зігріває вона тебе.

Минув час, син став князем і дали йому ім'я Тризуб, а знак, що дала йому мати назвали Гербом.

 Син 2. Пустіть, мамо, мене світ подивитися.

Україна. Візьми, сину, в дорогу блакитно-жовтий одяг і своїми ділами прославляй матір.

Одержав син імення – Прапор.

Син 3.  Піду, мамо, світ подивлюся.

 Україна. Подарую, я тобі, сину, соловейків голос.

А там, де був наймолодший син завжди лунала дзвінкоголоса пісня.   І одержав син за свій голос і величний спів  ім'я – Гімн.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він – як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила,

В нім священне слово «воля»,

Що рятує від недолі.

Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ – і вільний, і щасливий.

                  

Небеса блакитні сяють з глибини,

А   пшеничні й житні мерехтять лани.

Образ цей не  зблідне, хоч минуть жнива.

Це знамено рідне  - злото  й синява.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній – надія на майбутнє,

України слава.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном.

Ти бачив як співають Гімн,

То всі встають, повір, при цім

Ти чув, як велично співа

Свій Гімн країна дорога.

І ти ще змалечку гордись,

Що українцем народивсь.

Бо Гімн – найпершу пісню в нас.

Співає кожен, славить час.

Гордися нею і співай

Найкращу пісню про свій край.

Наша рідна Україна багата цікавим звичаями та обрядами.

Я по колу побіжу,

Всі свята вам розкажу.

І великі, і маленькі.

Будьмо здоровенькі!

Почнемо ми із Різдва,

Далі Новий рік стріча,

Або Свято Василя.

Третє свято зимове —

Водохрещення святе.

Силу Зимонька втрачає,

Її Літо зустрічає.

Свято Стрітення ясне

Промовляє вам про це.

А про свято Воскресіння

Сина Божого Христа

Нам розкаже всім яєчко —

Писаночка розписна.

Пригорнуся до матусі,

Поцілую у чоло.

В травні зелено і гарно —

Свято Матері прийшло.

Ось Свята Зелена Трійця

 Із шовкової трави

Виставляє килими.

На Івана, на Купала

В лісі папороть цвіте.

А по річці синій-синій

Мій віночок попливе.

Ось уже і перший Спас —

Маковій прийшов до нас:

Пироги печіть із маком —

Це хорошим буде знаком.

Яблука доспіли всі —

Другий Спас у нас в дворі.

Поспішає третій Спас

Із горіхами до нас.

Свято хліба та врожаю

Урочисто відзначаєм:

Зробим «дідуха» ми вмить —

Хай на покутті стоїть.

А Святая Покровонька

 Покриє нам головоньку,

Від лихого захова

Пресвятая Покрова.

День Архангела Михайла

 В листопаді припада.

Він із Києва, здаля,

Всім нам руки простяга.

В грудні Свято Миколая

Він всім бідним помагає,

Не обходить діточок.

Всім даруночки приносить,

Ще й за нас він Бога просить,

Тіло й душу боронить,

Бути нам добрими велить.

У кожного народу є свої народні символи.  Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка,  рушник, сорочка-вишиванка, верба, калина, барвінок –невід’ємні від українського народу.

Обереги мої українські,
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.

Нам любов’ю серця зігрівають —
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають.
Захищають від лиха й біди.

Й образи́, що на стінах у хаті,
Наставляють на істинну путь.
Українці, душею багаті,
Крізь віки у майбутнє ідуть.

 Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник був  незмінною часткою нашого добробуту. Рушники висіли скрізь – на вікнах, на образах. Без рушника не обходилась жодна подія у людському житті.

 Ось верба – символ краси, неперервності життя. Вона живуча: встромиш у землю гілочку і виросте дерево. Засип ранку порошком меленої вербової кори і кров зупиниться.  З давніх давен вербу вважали святим деревом.

Після прийняття християнства на Русі   виникла легенда, що коли Христос в’їздив до Єрусалиму, йому під ноги кидали вербові квіти. Так виникло одне з християнських свят – Вербна неділя.

    

 На вербному тижні, у неділю, святили вербу. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали надвір, щоб, як казали, «град припинився». Діти хльостали один одного освяченими прутиками, примовляючи :

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень.

Недалечко – червоне яєчко!

А ось хрещатий барвінок – символ вічності. У ньому прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

 Калина  - це символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів.

Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, печуть смачні пироги, лікуються. Народ склав про неї багато віршів, легенд, пісень.

Посадіть калину коло школи.

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла,

Буде щедрою родина-

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину біля хати,

Щоб на всенькеє життя

Стане кожен ранок святом

 Дітям буде вороття.

Посадіть калину коло школи,

А щоб цвіт її не стерся.

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

Український віночок. В нього вплітали 12 квіток, і кожна – лікар і оберіг, знахар душі, що болі знімає, життя оберігає.

Любіть  Україну  у  сні  й  наяву,

Вишневу  свою  Україну.

Красу  її  вічно  живу  і  нову,

І  мову  її  солов’їну.

Розцвітай  же  слово,

І  в  родині, і  у  школі.

 Й  на  заводі, і  у  полі.

 Пречудесно, пречудово -

 Розцвітай  же, мово!

Наша  мова  ніжна, ласкава,

Наша  мова  багата, цікава. 

Наша  мова  квітуча, барвиста,

Наша  мова  прекрасна  і  чиста.

Наша  мова, як  джерельце  дзюрчить,

Наша  мова  красиво  звучить.

Ой, прекрасна  у  нас  рідна  мова,

Як  сердечна, душевна  розмова.

Рідній  мові  усі  ви  навчайтесь

І  ніколи  її  не  цурайтесь!

Мово  рідна, слово  рідне,

Хто  вас  забуває,

Той  у  грудях  не  серденько,

Тільки  камінь  має.

Буду  я  навчатись  мови  золотої

У  трави – веснянки, у  гори  крутої,

У  струмочка  веселого,

Що  постане  річкою,

В  пагінця  зеленого,

Що  зросте  смерічкою.

А  ще  мови  можна  навчитись  у  наших  бабусь  і  дідусів. Довге  життя  вони прожили, багато  чого  побачили  на  своєму  віку. І  вас  з  радістю  навчать. Коли  діти  збиралися  разом  зі  старшими, то  старші  їм  розповідали   цікаві смішні   історії. А  ви  знаєте  смішні  історії?

100  вовків

 - Чого, брате, ти  так  зблід,

 що  з  тобою  сталось?

 - Та  за  мною  через  степ 

  аж  100  вовків  гналось!

 - Що  з  тобою, 100 вовків,

   де  б  їх  стільки  взялось?

  - Ну, нехай  вже  і  не  100,

  а  50  гналось!

 - Та  й  50  диво  в  нас,

  де  б  їх  стільки  взялось?

- Ну, нехай  не 50, але  10  гналось!

- Там  і  10  не  було,

 знать  один  всього.

- Нехай  один, аби  вовк,

 страшно  і  одного.

- А  може  то  і  не  вовк?

 - А  що  ж  то  ходило,

таке сіре  та  маленьке?

А  хвостик  як  шило?

        Сашко

В трамваї переповненім

Сашко з м’ячем сидить,

А біля нього згорблений

 Старий дідусь стоїть.

 Хтось до Сашка звертається:

-         Чи вас у школі вчать,

Як місце дати старшому,

Як старших поважать?

-         Та вчать, - Сашко відказує,

Але у дану мить

Розпочались канікули

І нас ніхто не вчить!

Чому Тимко подряпаний?

-Чому це ти подряпаний? –

Юрко Тимка пита.

Тимко йому відказує:

-Та я  ж купав кота!

-А я от не подряпаний,

Хоч теж купав свого…

-Еге, ти ж не викручував

І не сушив його!

Чому годинник зупинився?

Щось годинник,- каже тато, -

Раптом зупинився.

Треба в чистку віддавати,

Мабуть, запилився…

 Звідки  взятися тому пилу?-

Мовила Галинка.-

Я ж годинник з милом мила:

Там нема пилинки!

Булка з маслом

Стоїть і гірко плаче Надя:

-Віддайте булку з маслом, дядю!

-Та я  ж не брав, дівчатко миле…

-А ви на неї, дядю, сіли!

Хто ти ,хлопчику маленький?

-Син я України-неньки,

Українцем я зовуся,

Й тою назвою горджуся.

-Хто ти ,дівчинко гарненька?

ДІВЧИНКА:

Українка я маленька,

Україна моя ненька.

В неї щира я дитина,

добра,люба та єдина.

-А по чім тебе впізнаю?

ДІВЧИНКА:

По вкраїнському звичаю.

І душа моя здорова,

українська в мене мова.

-А скажи, де край твій рідний?

ХЛОПЧИК:

Там ,де неба край погідний ,

Там, де сонце сяє ясне,

На вкраїнські діти красні.

-Як поможеш свому люду?

ДІВЧИНКА:

Пильно все учити буду,

 Господа буду благати,

Щоб нам дав добра діждати,

Ми всі діти українські,

український славний рід.

Дбаймо,щоб про нас маленьких

добра слава йшла у світ,

Свої здібності і сили

 розвиваймо раз у раз,

Щоб народу була втіха,

і щоб користь була з нас.

Будьмо пильні у науці ,

будьмо чесні у ділах.

Будьмо смілі і відважні

 і не думаймо про страх.

Щоб цвіла Україна наша,

Я вам бажаю нині

Вчитись так, щоб набуті знання

Пригодились нашій Батьківщині.

Є  у  нас  єдина  рідна  Україна.

Є  в  Україні  мова солов’їна.

Єднає  мова  всі  народи,

Що  прагнуть  щастя  і  свободи.

Гей, Україно, ненько  прекрасна,

Будь  же  до  всіх  справедлива.

Хай  тобі  світить  сонечко  ясне,

Хай  будуть  діти  щасливі.

Будемо  жити, землю  любити,

Як  з  давнини  повелося.

Щоб  наша  доля  нас  не  цуралась,

Щоб  краще  в  світі  жилося!

Хай нам щастить у наших родинах!

Хай нам щастить у нашім житті!

Хай нам щастить у нашій країні!

Хай нам щастить на рідній землі.

Вчитель. Ось і завершилася наше свято  про Україну. Сьогодні ми з вами ще раз пригадали українські звичаї і традиції, символи нашої держави. Бо знати та пам’ятати це потрібно, тому що ми з вами живемо в Україні, нашому рідному краї. А велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях. 

Свято  «ПОЕЗІЯ  ЗИМИ»

Відлетіли пташки, відлетіли

У далекі і теплі краї.

Всі гніздечка свої залишили

Й золоті, різнобарвні гаї.

Позолочене листя висіло,

Але сумно без пісні було.

За птахами й воно полетіло,

Щоб пісні відшукати й тепло.

Стало сумно, усе потьмяніло.

Сад безмовний, безлистий стоїть.

Синє небо від хмар посіріло

І тепер все дощить та дощить.

Сіро й сиро, постійно негода —

Так кінчається осінь у нас.

Що поробиш — така вже природа,

І зимі вже приходити час.

День  за  днем,  за  тижнем тижні,

Непомітно  лине  час,

Різні  зміни  дивовижні                                                                                                                           Відбуваються  у  нас,

Глянь  довкола  оком  пильним

І побачиш  зміни  ці.

Ось повільно й неухильно

Йдуть  зимові  місяці.

(  Під  мелодію  заходять  місяці)

Грудень

Змерзлим  груддям  скрізь  і  всюди

Вкрились  поле  і  шляхи.

-    Це вже  грудень, — кажуть  люди

І  вдягають  кожушки.

Нам  мороз  не  докучає,

Не  страшний  нам  сніговій.

Грудень рік  новий кінчає,

Наступає  рік  новий.

Січень

Січень — року перший син.

Носить одяг він з перлин.

Всіх морозами страхає,

Путь-доріжки замітає.

Але люблять його діти.

Як же січню не радіти?

Новий рік, Різдво Христове,

Водохреща — ці чудові свята

Січень нам дарує,

Всіх гостинцями частує.

Лютий.

Третій  місяць  зветься  лютий,

А  лютує  він  тому,

Що  на світі  довго  бути

Не доводиться  йому.

Хоче  лютий,  щоб  на  світі

Танцювала  вік  зима.

Та  поволі  сонце  гріти

Починає  крадькома.

Снігами вкрилася земля.

Метелиця гуляє,

Малює вікна Морозець                       

 Та носики щипає.

Природа спить...

І все довкола                                           

В зимових білих чарах.

Це — Королева,

Це — Зима

Так трудиться на славу.

    

Вона холодна, крижана,

У кришталевих шатах,

Її з Північної землі

 Вітри несуть крилаті.

(Вбігає до класу хлопчик — Вітер)

Вітер.             Вже біла-біла вся земля.

Мов диво кришталеве...

Я — Вітер з Півночі —

І вам привів я Королеву.

Тож зустрічайте, це — вона

Хурделицями править,

І кожен з нас у дні розваг

Зимовий час прославить.

(Заходить дівчинка — Зима.)

Зима.               Вітаю вас! Вітаю всіх!

Мене усі чекають,

І хоч бояться морозів,

 все ж весело стрічають.

Ви чули казку, ніби я

 жорстока та презлюча,

Та це неправда, скажу вам,

душа моя співуча.

Співають в ній вітри, сніги,                                                                                         Співають хуртовини.                                                                                               

Йде зима, красуня мила.

В неї сукня сніжно-біла,

Черевички з кришталю

 - Дуже зимоньку люблю!

Йде в засніженім уборі,

Очі сяють, наче зорі.

Щоб своє побачить личко,                                                                                                              Дзеркало зробиоа з річки.

 Білі коси розпустила,

Землю лагідно укрила

 - Хай спочине до весни

 І чарівні бачить сни.

 Дорога біла стелеться,

І краю їй нема.

Сніжок мете. Метелиця.

Прийшла до нас зима.

Льодком тоненьким скована,

Спинилася ріка.

Повита тихим сном вона,

Весняних днів чека.

І ліс дріма. Безлистою

Верхівкою поник.

Над ним пісні висвистує

Лиш вітер-сніговик.

Зима така недобра,

Така скупа зима,

Бо снігу для хлоп’яток

У неї ще нема.

Послухай, чорна зимо,

Пора уже, пора:

Санчатам нашим сниться

Засніжена гора.

І лижі дуже хочуть

Побігти по лижні,

А діти марять лісом

У срібному вбранні.

І от одного ранку

Ми бачим у вікні:

Все біло, біло, біло,

Немовби уві сні.

Це сніг на білих лапах,

Нечутних і м’яких,

Підкрався, наче кицька,

І біля хати ліг.

За вікном летять сніжинки

На дерева і будинки,

На мости і ліхтарі,

На дороги і двори.

Все довкола біле-біле,

Снігопад дарує диво:

Він пухнастим покривалом

Землю ніжно укриває.

Летять, летять сніжинки

На поле, ліс і сад,

Веселий свій таночок

Танцює снігопад.

Падав сніг,

Падав сніг –

Для усіх, усіх, усіх,

І дорослих і малих,

І веселих і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,

Він тихцем сідав на ніс.

А роззяві, як на сміх,

Залетів до рота сніг.

Вереді за комір вліз

І довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки –

Сніг сідав їм на усмішки

І сміявся з усіма:

- Ой, зима, зима, зима!

Ой! Як гарно! Справді диво!

Сніг пухнастий і легкий!

Стало всюди так красиво,

Ліс здається чарівним!

Упала сніжинка мені на рукав:

Яка ж вона гарна, а я і не знав!

Біленька, пухнаста, така чарівна,

А я завжди думав: вона крижана...

Дивився на неї я мить чи хвилинку:

— Ти звідки взялася? — спитав я сніжинку.

І диво маленьке легке, невеличке

Мені відказало. Я просто водичка!

Від сонечка раптом уся заіскрилась,

Краплинкою стала, водою зробилась...

Інсценізація  «Про сніг»

Легенда

Одного разу з’явився сніг. Він не мав кольору і коли була зима, то люди його не бачили. Пішов він до фіалки, та й каже:

— Фіалко, дай мені свій гарний фіолетовий колір, щоб я був такого ж кольору.

А фіалка відповідає:

— Цей колір тільки мій і я не хочу щоб його мав хтось інший.

Пішов сніг далі шукати собі колір. Довго він блукав і натрапив на троянду, каже:

— Трояндо, в тебе такий колір, як у королеви! Чи можеш ти зі мною ним поділитися?

— Вибач, але якщо ти будеш мати мій колір, то всі будуть захоплюватися не лише моєю красою, а й твоєю, тому я не дам тобі свого кольору.

Ще в багатьох рослин просив кольору сніг та ніхто з ним не поділився. Пішов сніг з поганим настроєм до лісу. Зустрів його підсніжник та й питає:

— Чому ти такий сумний?

Сніг розповів свою історію про пошук кольору, а коли закінчив, то підсніжник запропонував йому свій колір. Сніг був дуже вдячний квітці і коли він взимку випадає, то зігріває підсніжник в знак подяки.

Якого кольору сніг.

Білий-білий первосніг

 на поля й на луки ліг.

А в садку глибокий,

 красень синьоокий.

На березі ще й сосні —

 бірюзовий. Так чи ні?

 Жовто-золотавим

припушило трави.

А під вечір на шибках

 сніг рожевий, наче птах...

Мов казкова птиця,

та, що тільки сниться.

Сніг вранці

Він ще недавно голубів,

Застиг у сонній мрії.

Ось небокрай почервонів —

І він вже рожевіє.

Сніг ввечері

Як тільки сутінь настає,

Ліхтарики мигають.

Він фіолетовим стає

І таємничо сяє.

Сніг у відлигу

Спочатку він міцний і білий,

Та коли сонце припікає,

Він враз слабішає, жовтіє.

Чорніє, тане і тікає.

Грає музика. Виходять хлопчик і дівчинка, одягнені в кожушки.

Хлопчик. От сьогодні зима розгулялась! Холодно!

Дівчинка. А от і ні!

Хлопчик. Що ні?

Дівчинка. А те, що зовсім і не холодно! А дуже гарно! Поглянь, яка зима-красуня! Усе в білому вбранні, ніби наречена стоїть ялинка, бачиш?

Хлопчик. Та бачу, воно й справді прекрасно, тільки трохи холодно!

Дівчинка. На те й зима, щоб холодно було. А як хочеш зігрітись, то треба... в сніжки пограти. (Кидає на хлопчика «сніжкою» — ватною кулькою).

Хлопчик. Ах, то ти он яка! Гляди ж мені! (Біжить за дівчинкою, кидає у неї такою ж «сніжкою»).

Дівчинка. Ну, що тепер скажеш? Зима холодна?

Хлопчик. А тепер скажу, що не холодна, а жарка! Бо і справді жарко, що хоч пальто скидай!

Дівчинка. Ай справді стало гаряче, можна й роздягнутися. (Скидають пальта-кожушки.)

Дівчинка. Нам вчителька казала знайти такі слова, щоб ними можна було зиму змалювати, а ще краще вірші розказати, оповідання написати. Ти зробив це завдання?

Хлопчик. Зробив, а хіба можна не зробити, як тільки за ворота — а там чудеса, ніби сама казка запрошує в гості.

Дівчинка. Це не зовсім звичайна пора року: стільки краси, стільки різних чудес:

Зима-чаклунка, біла чарівниця —

Це казка незбагненна і жива.

Поглянь, яка білесенька вербиця!

Червоне сонце колесом сплива...

Вона щодня відкриває перед нами чудові сторінки чарівної і живої казки. Ми заходимо в неї, читаємо її, живемо в ній.

До залу заходить художник. У руках у нього пензлі, фарби.

Художник.

Зима красуня, біля чарівниця!

В ній стільки дива дивного, краси!

І снігу білого нанесено по вінця,

І віхол та хурделиць голоси!

Поглянь, які ялиночки красиві:

Зелене гілля в білому сніжку.

А часом враз прийдуть тумани сиві —

Як не любити казку отаку!

Летять сніжинки, наче біле диво,

Мете пороша, бо її пора.

У лісі, в полі стало так красиво,

А глянь же, як змінилися гора!

А сонце блисне, всюди заіскриться,

І сніг заграє барвами всіма.

Така чарівність навіть не присниться —

Це все чаклунка білая зима!

А іній на деревах волохато

Розвісив чари — серце завмира!

Зима на казку чарівну багата,

Така прекрасна, радісна пора!

Ми також намалювали зиму, погляньте! Це для того, щоб не забути тієї краси, що навколо нас, щоб залишити на згадку чарівні хвилини, коли ми були у казці.

Сніг білий, великий, лапатий

Кружляє, танцює, летить.

Не клич нас, матусю, до хати:

Ми в казці побудемо мить.

Поглянь, як навколо красиво:

Змінився і сад наш, і луг...

Летить і летить біле диво —

Все стало чарівне навкруг.

Ми тихо заходимо в казку:

Зима-чарівниця стоїть,

Тримаючи ключиків в’язку,

Щоб нам таємницю відкрить.

А сніг і легкий, і лапатий

Чарує, летить і летить...

Не клич нас, матусю, до хати,

Бо ми відкриваємо світ!

На луг і в ліс, в міста і в села

Прийшла до нас зима весела!

Розвага є для дітвори —

Летіти на санках з гори,

І на веселих ковзанах

Ковзатись можна на катках.

На лижах можна покататись

Та й на ногах з гори промчатись,

І сніжки можна поліпити

Або сніговика зробити!

Хоч і холодна в нас зима,

Та суму зовсім в ній нема.

Всім весело і є забава.

Вибігли у двір малята

В сніжки з друзями пограти

І маленькі топчуть ніжки

В свіжому снігу доріжки.

У веселому танку

Всі кружляють на катку.

Звідусіль лунає сміх:

Кіт Мурко упав на сніг.

Ось взялися дружно діти

Бабу снігову ліпити.

Очі – чорні дві вуглинки,

Ніс зробили із морквинки.

Час додому повертатись

І до свята готуватись:

Скоро-скоро Новий Рік

Завітає на поріг.

Прикрашають всі ялинки – 

Кульки, блискітки, сніжинки

Їм на віти одягають,

З чудом зустрічі шукають.

Із доріжки до доріжки

Полетіли влучні сніжки,

І почався білий бій,

Закрутився у сувій.

Закрутився, покотився,

Під горою зупинився.

Зверху сніг і знизу сніг,

І ніхто узнать не міг,

Де чиї стирчали ніжки.

Ой, весела гра у сніжки!

Баба, баба, баба,

Баба снігова.

З гірки позирає

Начебто жива.

Очі — як вуглини

І морквяний ніс.

Зайчик як побачив —

Дременув у ліс.

Шапка із бляшанки,

Віник у руках.

Не лиш для зайчаток,

Для лисички — жах.

Всі тремтять від страху:

Звірі і птахи.

Тільки не бояться

Раді малюки.

Всіх вона лякає

Баба снігова.

Діток потішає

Сніжна голова.

Сонечко пригріє,

Забринить трава,

Потече струмочком

Баба снігова.

Смішинки

Провалився по коліна

— От на лижах я спустився!

Мчав, як тільки міг!

Та упав і провалився

По коліна в сніг...

— А чого ж в снігу шапчина

Й очі повні сліз?

— Проваливсь я по коліна...

Головою вниз!

Друге місце

— От я біг на лижнім кросі —

Не віддихаюсь і досі!

Друге місце я зайняв,

І татусь мене обняв...

— Ну, а бігло ж вас багато?

— Бігли вдвох ми: я і тато!

СНІЖИНКИ

Наловила я сніжинок

І біжу до хати.

Які білі та пухнасті —

Мамі ж показати.

— Відчиніть скоріше двері, —

Відгадайте,   що ось тут я маю.

Мама радо усміхнулась:

— Що в тій рукавичці?

Дуже легко відгадати —

Крапелька водиці.

-       Чому тебе вчора не було в школі?

-       Мій старший брат захворів.

-       А ти тут до чого?

-       А я катався на його ковзанах!

-       Альоно, чому ти не даєш братикові санчат?

-       Як не даю? Як з’їду з гори, то даю йому витягти їх на гору!

ІГРИ

А тепер погратись і позмагатись час! Виходять дві команди дітей по 5—6 чоловік у кожній.

Завдання такі.

1. Передати «сніжку» (білий малий м’яч) над головою від першого до останнього і вперед.

2. Кинути один раз «сніжку» в ціль кожному з команди з умовленого місця, а «сніжку» передати наступному. (Ціль — це квадрат на стіні або кільце)

3. Оббігти кеглі кожному з команди, відбиваючи «сніжку» від підлоги, туди й назад.

4. Обвести кожному «сніжку» ногами між кеглями, як футбольний м’яч, туди й назад.

5. Перший учень став навпроти команди і кидає «сніжку» по черзі кожному з команди. Той повинен зловити, перебігти на місце першого учня і кидати наступному. Так до першого, який починав гру.

(Перемагає та команда, яка краще і скоріше справилась і завданнями. В нагороду всі діти одержують красиві сніжинки, які заготовлені завчасно).

Зима. Прийшов час для загадок.

Що росте без кореня і згори вниз? (Бурулька)

Без сокири і дрючків,

Ставить міст через річки. (Мороз)

Хоч сам не біжить, устояти не велить. (Мороз)

Хто малюнок на вікні уночі зробив мені? (Мороз)

Впаде з неба — не розіб’ється, впаде у воду – розпливеться. (Сніжинка)

Взимку — горою, а влітку водою. (Сніг)

Живе — лежить, а вмре — біжить. (Сніг)

Біле, як сорочка, пухнате, як квочка.

Крил не має, а гарно літає.

Що це за птиця, що сонця боїться? (Сніг)

І в огні не горить, і в воді не тоне (Лід)

Текло, текло, та й під скло лягло. (Вода і лід)

Зима! Зима! Усякий знає:

Вона холодною буває.

Летять, кружляють, як пушинки,

Легкі білесенькі СНІЖИНКИ.

От випав сніг, Яка обнова!

Зима тоді така ЧУДОВА!

Міста чистенькі, білі села —

Зима і радісна, й ВЕСЕЛА.

Кружляють вальс сніжинки ніжні,

Зима пухка і БІЛОСНІЖНА.

Вона й тоді усім хороша,

Коли мете легка ПОРОША.

Мороз у лід озера кута.

Зима тоді, всі кажуть, ЛЮТА.

Вона буває і серйозна:

Суха, і вітряна, й МОРОЗНА.

А як насуне хмара сива,

Зима по-своєму КРАСИВА.

І особлива, і чарівна,

Як королева чи ЦАРІВНА.

І завжди неповторна, дивна,

Непередбачена, ЧАРІВНА.

А вранці іній — от обнова!

Яка зима у нас КАЗКОВА!

Гілок від інею не видно,

Тоді вона, звичайно, СРІБНА.

Зима, скажу вам, дуже гарна,

То сонячна, то часом ХМАРНА.

Насунуть хмари звідусіль —

І закружляє ЗАМЕТІЛЬ.

І не завадило б кожуха:

Така буває ЗАВІРЮХА.

А вітер свище, вітер віє,

По кучугурах сніг БІЛІЄ.

І горнуться всі до тепла,

Така зима буває ЗЛА.

А іноді така наруга:

Завія, віхола і ХУГА!

І чорна хмара довго висне,

Мороз пече, мороз аж ТИСНЕ.

І пташка змерзла і голодна,

Бо видалась зима ХОЛОДНА.

А блисне сонечко згори —

Ото краса для ДІТВОРИ!

Та все одно зима прекрасна,

Вся біла-біла, світла, ЯСНА!

А якщо вітер завиває,

То ясно, що зима СПІВАЄ!

А вранці небо чисте-чисте,

Зима святкова, УРОЧИСТА!

Зима буває вередлива,

То часом добра, то СВАРЛИВА.

А на ставочках скресла крига —

Тоді ми знаємо — ВІДЛИГА!

У небі сонечко блищить,

Вода із стріхи КАПОТИТЬ.

І щезнуть вітри та морози,

Закапають з бурульки СЛЬОЗИ.

Така вона тепер смішна,

Бо незабаром вже ВЕСНА!